Бакалов Павло

 

Друга скрипка

Народився в сім'ї професійних музикантів; тому моє життя пов’язане з музикою з раннього дитинства.

Займатися почав з п'яти років. Спочатку - нотний стан, перші дотики до клавіш домашнього фортепіано. А вже через пару місяців з подивом і розгубленістю тримав в руках незрозумілий і, як здалося, незручний для мене інструмент – скрипку.

Навчанням керував батько, теж скрипаль, учень відомого професора Олексія Горохова. Вже понад три десятки років він присвятив одному з кращих державних симфонічних оркестрів України. Батько передав мені не лише свою майстерність: скрипка, на якій я граю – сімейна реліквія. Вона вироблена Євгенієм Гороховим, відомим майстром і старшим братом татового вчителя.

У сім років пішов у нульовий клас Київської середньої спеціальної музичної школи імені Миколи Лисенка. А вже у 12-ть отримав перший серйозний концертний досвід. Було це у Швеції, де ми з сестрою (теж скрипалькою) кілька років грали дуетом в камерних залах та церквах. Саме тоді, зі сцени, дивлячись в обличчя слухачів, я вперше побачив і зрозумів, як сильно музика впливає на людей...

На перший курс Київської консерваторії я вступив у 18-ть років, вже маючи солідний досвід роботи музикантом.

В оркестр потрапив завдяки сестрі. В 17 років, в 11-му класі, прийшов сюди тимчасово замінити її на роботі. А коли сестра переїхала жити до Швеції - одразу отримав її місце в оркестрі.

Роки навчання пролетіли швидко, але дали мені міцний фундамент. Моїм постійним педагогом, і в школі, і в Консерваторії, була Наталія Аннєнкова. Відвідував клас Богдана Криси, на той момент - концертмейстера Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, брата відомого на весь світ скрипаля Олега Криси.

Поєднувати навчання з роботою було нелегко. 10-12 годин музики щодня: зранку в оркестрі, вдень і ввечері – на парах і в аудиторіях, без відпочинку і часто – навіть без обіду. Після закінчення Консерваторії знаходити час на індивідуальні зайняття стало набагато легше.

В оркестрі я вже майже 10 років. Оркестр – це безперервний рух: майже кожень тиждень на нотному пульті - нова програма: класична музика і  саундтреки, рок і поп; відомі з дитинства твори і нові імена. Це колектив, в якому всі знають, чують і розуміють одне одного. Щоразу, коли ми вкриваємо на пульті нові партитури, - вони з перших нот звучать так, наче ми грали їх багато разів. А знайомі кожного разу звучать по-новому, бо оркестр – жива музика, яку ми разом творимо щодня.