Коновалова Любов

 
 
 

Друга скрипка

 
 
 
 

  Життя цікаве, коли в ньому є творчість. І якщо ти правильно вибрав життєвий шлях – все складається вдало і закономірно.

В дванадцять років мені до рук потрапила книжка про дівчинку-скрипальку. І я вирішила стати нею; усвідомлено зробила вибір всупереч бажанню батьків.

В тій величезній країні, яка невдовзі стала Співдружністю незалежних держав, можна було народитися на Близькому Сході, провести дитинство в Кемерово, юність – в Середній Азії, закінчити музичне училище в Сибіру, інститут мистецтв в Киргизії, і знайти в Україні свій дім і свій оркестр.

В мій перший рік в оркестрі, 1979-й, Київ готувався до великої спортивної події - Олімпіади. На конкурс в оркестр приїхали музиканти з різних республік і міст. З’явилися нові аранжировки, співаки, композитори. Усі хотіли послухати оркестр! Концертні зали не вміщали глядачів, люди заповнювали стадіони! Ніхто не знав, що оркестр може бути таким великим. Яремчук, Мозговий, Кудлай, Білоножко, Попович, Матвієнко в ті часи лише починали творчий шлях і виступали по всій Україні, у великих і малих містах. Так відбувалося наше становлення. Згодом були фестивалі за  межами республіки, числені турне за кордон. З кожним концертом ми міцнішали професійно, удосконалювали майстерність, розширювали репертуар.

Я вдячна долі за те, що вона зв’язала мене з музикою; за те, що я знайшла своє місце в музиці, а музика стала частиною мене.